Позов до РФ від жителів, що залишилися у прифронтових чи оккупованих містах

До __________ суду ________

Позивач:

__________________________
(прізвище, імя, по-батькові) __________________________
(номер ідентифікаційного номеру) __________________________
(серія та номер паспорту) __________________________
(поштовий індекс, адреса реєстрації) __________________________
(поштовий індекс, адреса проживання ВПО) __________________________
(номер телефона, електронна пошта)

Відповідач:

держава Російська Федерація (суб`єкт міжнародних відносин)

місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні

Код ЄДРПОУ відсутній

(орган цієї держави, який має право здійснювати представництво цієї держави при розгляді справ в судах України)

03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27

номер телефона та електронна пошта не відома




П О З О В Н А  З А Я В А



Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Даний указ винесено у зв’язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

1. Підсудність

Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України від 18.01.2018 р. №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», що набрав законної сили 24.02.2018 р., статтю 28 ЦПК України було доповнено частиною сімнадцятою, що визначила особливості підсудності справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб у зв’язку із збройною агресією РФ, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України.

Стаття 28 ЦПК України встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку називають альтернативною підсудністю. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 28 ЦПК України позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред’являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.

Таким чином, для цивільних справ за позовами фізичних осіб до РФ про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України, встановлено альтернативну підсудність.

2. Юрисдикція

Частиною другою статті 48 ЦПК України передбачено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позивачами у категорії справ, що розглядається, є фізичні особи, яким було завдано шкоду в результаті збройної агресії РФ проти України, зокрема: військовослужбовці та цивільні особи, які зазнали поранення, контузії, каліцтва, захворювання та інших травм; військовополонені та цивільні особи, незаконно позбавлені волі на тимчасово окупованих територіях України, члени сім’ї загиблих військовослужбовців та цивільних осіб; внутрішньо переміщені особи; власники майна, які зазнали порушення права власності на майно; інші категорії осіб.

Відповідачем виступає РФ, як держава-агресор, діяннями якої завдано майнову та/або моральну шкоду певній фізичній особі.

Наявність спору про право цивільне є очевидною, оскільки внаслідок збройної агресії РФ проти України грубо порушуються майнові та немайнові права учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

З наведеного вбачається, що у справах, одним із учасників яких є іноземна держава, та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет, який полягає у звільненні іноземної держави від юрисдикції національних судів іншої держави. Наявність у іноземної держави імунітету ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції», що є особливістю правового статусу держави як суб’єкта міжнародних відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

14.04.2022 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду було прийнято по суті історичну постанову у справі №308/9708/19, провадження №61-18782св21, за позовом Реготун Надії Юріївни, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей Реготуна Тараса Олеговича та Реготун Анастасії Олегівни, до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1270169/).

У цій постанові Верховний Суд, застосовуючи відповідно до звичаєвого міжнародного права положення міжнародних конвенцій, що втілюють концепцію обмеженого імунітету держави (Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятої Радою Європи 16.05.1972 р., та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 р.), серед іншого, зазначив про те, що:

- держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду;

- особливістю правового статусу держави як суб’єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов’язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає;

- після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни;

- у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров’ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Таким чином до особливостей цивільних справ за позовами фізичних осіб до РФ про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, відноситься те, що у цій категорії спорів зазначена іноземна держава - відповідач (РФ) не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Процесуальною умовою здійснення права на позов про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України, є дотримання правил підсудності.

3. Судовий збір

Складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, є сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України від 18.01.2018 р. №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI було доповнено пунктом 22.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

4. Обґрунтування позову до Російської Федерації

За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини.

Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об’єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН встановив, що Російська Федерація має негайно зупинити військові дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

17 березня 2022 року Російська Федерація відмовилася виконувати рішення Міжнародного суду ООН.

Факт даної війни розв’язаний РФ, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України також підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», постановою Кабінету міністрів України від 09 квітня 2022 р. № 426, постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2022 р. N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації»

З 24 лютого 2022 року по даний час Російська Федерація знищую, пошкоджує населені пункти України, знищую, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров’ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані Російською Федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності іжи, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.

Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

5. Обґрунтування завдання моральної шкоди.

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом №75 від 25.04.2022 року перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) у 2022 році.

Відповідний наказ розроблено на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2022 року № 457 «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».

Є три критерії, на які при цьому спираються:
території, що є тимчасово окупованими;
території, що знаходяться в оточенні (блокуванні);
території, на яких ведуться активні бойові дії.

Таким чином реєстрація мешкання на даній території є беззаперечним доказом проживання позивача у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого останній стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджен, знищення майна мирного населення тощо та чує, бачить військові постріли, бомбардування, вибухи пожежі, руйнування тощо.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

За вимогами частини шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Згідно статті 22 ЦК особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як слідує зі статей 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІУ Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, на переконання суду, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоюваннь за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом тощо. До війни розв’язаної Російськой Федерацією позивач був повноцінним членом суспільства, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України вона була позбавлена таких можливостей. На даний час присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо. Позивач свідком як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення з бомбосховища додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.

Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.

Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.

Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується вищевикладеним та вказує що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого позивач прагнув раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Втративши можливість мирно проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає йому моральну шкоду. Позивач вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.

Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено цивільне право позивача, який періодично мешкає у бомбосховищах, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу, як моральної шкоди.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35 000 євро позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, необхідно виходити із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває щоденно через неможливість мирно проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1 096 275,65 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

На виконання вимог Цивільного процесуального кодексу України, позивач повідомляє:

Ціна позову: 35 000 євро еквівалент 1 096 275,65 грн.

У позивача наявні оригінали письмових доказів, що додаються.

Попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв’язку з розглядом справи: витрати на надсилання процесуальних документів учасникам справи та суду у розмірі 1000 грн.

Позивачем не подано іншого позову до цих же відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі вищенаведеного,




П Р О Ш У



1. Стягнути з держави Російської Федерації на користь _______________ (прізвище, ім’я, по-батькові позивача) на відшкодування моральної шкоди 35 000 євро еквівалент 1 096 275,65 грн.

2. Повідомити про дату та місце розгляду даної заяви, яку розглядати без моєї участі.

Додатки у 2 екз (на кожній сторінці кожного додатку внизу аркушу написано «Згідно з оригіналом, дата, підпис, ПІБ позивача):

1. Копія даної позовної заяви.
2. Копії паспорта та ІПН позивача.

____________2022 року

Позивач ______________



Форма зворотнього зв'язку:

Ви не ввели ім'я
Ви не ввели контакти
Ви не ввели контакти
Ви не ввели повідолення

Всі поля обов'язкові до заповнення

Ваше повідомлення успішно відправлено
    

Найближчим часом з Вами зв'яжеться фахівець нашої компанії і відповість на питання.

    

Дякуємо за звернення!